Виведення з запою, поради Рівному, Луцьку і всім іншим. Рекомендую професіоналів по особистому досвіду

Не те, шоб я прямо письменник якийсь, але якби хтось мене питав, то я би сказав, шо такий собі рівненський п’яниця з досвідом, з вищою освітою, правда, і з поламаним життям. Не зразу воно все накрилось, нє. То поступово, як ржавчина – спочатку плямка маленька, а потім хоп – і весь кузов у труху. Ну так от мова пойде про виведення з запою в Рівному, вирішив дещо написати зі свого життя, може кому допоможе.
Я родом з Басового Кута, хоча не факт, шо то шось комусь скаже. Жив там, де вічно каналізацією тхне і де п’яні мужики на лавках ще з восьмої ранку сидять, шоб поправитись. Я до них довго в компанію не йшов. Я ж, тіпа, був нормальний – навчання, дівчата, музика, трохи книг читав, ще мамі казав, шо хочу на журналістику. Але то таке… Мама давно вже в Польщі – мила сраки старим німцям, тіпа доглядальниця. А я лишився тут. Спочатку з батьком, а потім вже сам. Бо батя швидко згорів – печінка, алкоголь, сигарети і знов алкоголь. Але шо я вам розказую? Це все банально, як шкарпетки на батареї. На реабілітаційний центр для алкозалежних Рівному чи Луцьку я його так і не вмовив. А потім і сам скотився…
Перше бухло моє – десь у 16, шось типу «Трофей» чи якась інша бормотуха, страшна гидота, але тоді пішло на ура. Ми з пацанами біля стадіона сиділи, траву топтали, курили, і думали, шо ми в житті всьо понімаєм. Пам’ятаю, як мене вперше вирвало прямо в кущі, а я все одно сміявся, типу – дорослий вже. А потім якось воно так і потяглось. Спочатку по вихідних, потім на свята, потім на «після свята», бо ж лишилося. А потім уже без причини. Все, хоч вези до нарколог Рівне чи Луцьк, куди ближче…
Я пробував працювати – був і продавцем у Сільпо, і на будівництві, і навіть трохи таксував. Але всюди одне – зарплата не радує, колектив бісить, начальство му**ки. А після роботи – пляшка. Бо без неї шось не складається, все якесь тьмяне, ніби не моє. Починаєш бухати і стає все зрозуміло. Не треба нічого рішать, думать, відчувать. Просто вливаєш в себе літруху, і світ знов трошки терпимий. І тоді мені ще не робили виведення з запою вдома.
Я живу в хрущовці в Рівному зара. Маленька квартира, брудна, запльована, всюди якісь баняки з недоїденим, в раковині гниє посуд, з туалета смердить. Але мені якось пофіг. Було… Зараз вже не так. Телевізор у мене є старий, але ще показує – переважно новини, серіали, іноді футбол. Коли вмикаю, то більше для шуму. Бо тиша – вона страшна, не дає дихати. У мене були баби. Ну, типу якісь жінки з минулого. Одна – Таня, ще зі школи. Потім була Оля – ми разом жили два роки, думали, шо «все серйозно», але я вже тоді бухав стабільно, а вона намагалася «врятувати». Тягала мене по психологах, на лікування алкоголізму у Рівне, відгуки читала постійно, по церквах навіть водила, я раз навіть постив. Але нічо не помогло тожі. Вона пішла, я залишився. Потім були ще якісь, але то вже більше «на ніч», з обміном пляшкою. Ніхто не тримався довго – кому потрібен такий, як я? Остання якось шукала як вилікувати алкоголізм без відома хворого в домашніх умовах, типу щоб я кинув пити, але за те й посварилися і я її вигнав. І добре, вона мала знайти кращого.
Вранці я просинаюсь зазвичай від того, шо хочеться пити. І не води. Всередині все трясеться, руки тіпаються, голова гуде. Іду в магазин – або в АТБ, або до баби Галі на розливуху. Вона мене вже знає – іноді дає в борг, як в неї добрий день. Беру трьошку, можу ще пива якогось додати. Сідаю на лавку або вдома на кухні, і вливаю. Через півгодини – вже трохи легше. І знов хочеться жити. Не шоб там робити кар’єру, а просто не вішатись. І навіть не думав про те, як вилікувати алкоголізм…
Потім був період, коли я не пив десь два місяці. Лікарка одна, молода, щось мені там говорила про залежність, про те, як мозок відновлюється, як тіло дякує. Пропонувала мені кодіровку від алкоголю у Рівному чи Луцьку, але ціна була завелика, я відмовився. Але тоді зміг трохи протриматись. Я навіть став краще спати, схуд, не смердів. Але знаєте шо? Я не витримав. Світ тверезим – ще гірший для мене тоді був. Все якесь порожнє, ніби без обгортки. Ти ніби живеш, а ніби тебе нема. А коли бухло – хоч якась емоція є, навіть якщо то відчай, але справжній.
Так от, шо вам сказати… той останній запій – то було шось. Навіть для мене, хоча я багато чого бачив. Все почалось банально, як завжди: якась х*рня на душі, грошей нема, хронька в голові, іду по два «чорних лісовика», думаю – посиджу тихо, погріюсь. Ага, х*р там. Залетів у нього на тиждень. Потім ще тиждень. І пішло, як по маслу – два з лишнім тижні просто вмазаного життя. Тобто не життя, а тіні якогось існування, блін. Це буде зара про виведення із запою на дому в Рівному, тому читайте далі. Пив усе, шо під руку лізло – оцей, з синім шевроном, з горілчаного, потім ще якась «Ода Поліссю», вино те порошкове, що по 38 гривень. Навіть парфуми трохи нюхав, шоб протриматись. Організм вже не вивозив – тиск, ноги набрякли, блювота з кров’ю пішла, трясло так, шо не міг цигарку в рот вставити. Я вже думав – от вона, фінішна пряма, шоб уже лягти і не вставати. Але ше якась іскра там лишилась, десь в мозку чи в печінці, не знаю.
Вперше за довгий час подзвонив не знайомому, не до Галі, а в реабілітаційний центр для алкозалежних в Рівному, шо бачив рекламу в інтернеті – «Матері проти залежностей». Дзвонив з тремором, крізь кашель і блювотину, ледве слова збирав. Вони такі кажуть: Все буде добре, ми під’їдемо, не панікуйте, зробимо виведення з запою вдома у вас. Я подумав – та не приїдуть. Але приїхали. Через півгодини десь. Машина з табличкою, два лікаря у білих халатах, один молодий, другий старший, лисий такий, із сумками, як в санітарів. В квартирі у мене був срач – я вже навіть не стидався. Один з них на кухні місце розчищає, другий мене під руки виводить з-під ковдри, я як мокра тряпка несу себе з його допомогою. Ставлять крапельницю, щось колють, міряють тиск. Я лежу, як дохлий пес, і дивлюсь в стелю. Вони не хамлять, не зляться, не ригають в душу, як більшість. Просто мовчки роблять свою справу. І це було найкраще лікування алкоголізму в домашніх умовах!
І от той старший, поки крапельниця йде, починає зі мною говорити. Тихо, рівно, спокійно, не з понтами. Каже, що таких як я тисячі. Каже, що я не гівно, а просто хворий. І що ця хвороба лікується, але тільки тоді, коли сам захочеш. Каже, шо не треба геройствувати і «сам справлюсь», бо не справишся. Що є місця, де в Рівному лікують від алкоголізму – реально, без обману. І що цей центр, в якому він працює – не релігія, там немає штрафів, там є підтримка і це головне. І, шо головне – що там є ті, хто самі бухали, по саме не хочу, і витягнули себе з тої ями.
Я слухав його і мені в голові вперше за довго-довго не було злості. Не було цього «все одно по**р», не було тої жорсткої апатії. Він мені сказав щось типу: Ти не останній. І поки живий – ше не пізно. І знаєте – пробило. Не так, шоб я встав і побіг в монастир, але я відчув: а вдруг і правда не пізно?
Зробили мені виведення з запою вдома чисто. За день я вже міг їсти, спати. В голові ще гул, але без тої пекельної тряски. Той старший нарколог з Рівного лишив мені візитку, сказав шо якщо знов зірвешся, то дзвони, хоч у третій ночі. Або приїжджай за адресою вул. Горохович Антоніни, б. 19. І шо можна не просто раз зробити виведення з запою вдома, а взагалі пройти курс, жити в центрі, трохи підняти себе, тіло, голову, дух – все потроху. Я тільки кивнув, але шось там в середині мене зашевелилось. Типу, а раптом це не просто слова? А раптом ше є шанс? Може зробити собі кодування від алкоголізму у Рівному чи Луцьку, ціна може не така й велика…
Та я вам скажу чесно – той центр, «Матері проти залежностей», мені якось засів у голові. Не як ті всі шарлатани, шо по телевізору орють про «кодування від алкоголізму за копійки» чи «краплі від алкоголізму без відома хворого», а по факту тільки все одно бабки здирають. Тут було інакше. Відчувалось, що все по справжньому. Без принижень, без цієї зверхньої фігні, шо я звик чути. Вони не з тих, шо дивляться на тебе, як на г*вно, бо ти п’єш. Навпаки – ніби розуміють, ніби самі були десь поруч, у тих же болотах. І зразу якось стає легше. Типу я не один такий. Є ще такі, і вони не просто вижили, а вилізли і тягнуть інших.
Я про той центр вже нагуглив трохи, сайт знайшов – https://startplus.rivne.ua/likuvannya-alkoholizmu-rivne/  Там є і групи, і лікарі, і навіть робота якась всередині – шоб не просто сидіти й думать, а шось робити, якесь діло. Типу – день за днем будувати себе заново. Я такого ніколи не робив. Я все життя або бухав, або відлежувався. І мені вже страшно уявити, як це – без пляшки. Але ще страшніше – залишитись так, як є. Тому мені здається, що це кращий реабілітаційний центр для алкозалежних в Рівному, серйозно. Питання одне – бабки. Де їх взяти, шоб лягти туди, бо ж воно все коштує. Не мільйони, але для мене зараз – сума не з тих, шо в кишені валяються. Я думав продати той старий телефон, шо ще лишився від мами. Думав знайти нормальну роботу хоча б на пару тижнів, шоб якось зібрати. Може, в когось з старих знайомих займу. Або навіть на вулиці попросити – бо вже не стидно. Якшо це справді шанс – то треба брати. Бо другого може вже й не буде, і ніяке лікування алкоголізму в домашніх умовах тут не допоможе.
Я іноді встаю зранку, роблю каву, сиджу і думаю: а якби мені все ж вдалось? Якби я виліз, протримався? Пішов у той реабілітаційний центр для алкозалежних, пройшов курс. А потім влаштувався кудись. Може, навіть помічником десь у них же. Шоб хоч одному такому як я, сказати: брате, я знаю шо ти зараз чуєш. Я сам там був, але я виліз, то й ти можеш.
І от тоді – я точно напишу нову історію. Не таку як оця, смердючу, з перегаром і срачем, а нову, тверезу, про нове життя. Про те, як воно коли не страшно прокидатись, коли не шукаєш, де б ще залитися, коли є сенс в кожному дні.
Ну і на останок, просто раджу, виведення з запою Рівному і Луцьку у цьому центрі, можна позвонити за телефонами: (097) 000-46-71 або (099) 000-46-71 (ні в якому разі не реклама якшо шо))).