Без запаху спирту: відгук про лікування алкоголізму в Рівному мого чоловіка
Всім привіт. Моя історія буде про те, що зробити, щоб чоловік не пив горілку та інші алкогольні отрути. Але почну з початку.
Я його зустріла, коли мені було двадцять два. Я тоді тільки почала працювати в районній лікарні медсестрою. Ще така була зелена, боягузка, з тих, що завжди червоніють, коли хтось подивиться довше, ніж на дві секунди. Він прийшов до нас у відділення зі зламаним пальцем. Притиснув його до грудей, скривився, але жартував, щось там підкидав смішне на кожне моє слово.
Він був такий… живий. Світловолосий, очі – сині, як те жовтневе небо, коли вже прохолодно, але ще сонце світить. Не можна сказати, що дуже гарний, але щось в ньому було таке, що ловило за серце. Сміявся і ти смієшся. Говорив і вже віриш, що все буде добре. Я тоді була самотня, після якихось там нещасливих зустрічей, де тебе цінують, поки ти мовчиш. А він питав, слухав, сміявся, гладив мене поглядом, ніби я в нього одна така. І я повірила. Я тоді не могла тоді повірити, що згодом буду шукати, як викликати відразу до алкоголю…
Ми почали зустрічатися. То був такий період, коли ти живеш не днями, а отими короткими зустрічами після роботи, коли вже темно, а ти все одно стоїш під під’їздом і не хочеш прощатися. Він працював на СТО, руки в нього завжди були з запахом мастила, але мене це ніколи не дратувало. Навпаки, той запах чомусь асоціювався з надійністю. Та й пив він тоді небагато. Ну, пиво з друзями, але хто ж тоді вважав це чимось страшним? Тим паче думати, що це призведе до пошуку наркодиспансеру в Рівному. Усі так робили. Я навіть не звертала уваги.
Ми побралися через рік. Весілля було скромне, більше для родичів, ніж для нас. Він тоді вже більше випивав, але ще не до упаду, так… мовляв, щоб не виділятись. Після весілля почалось те, що всі називають справжнім життям. Квартира – хоч і маленька, але наша. Робота, побут, та рідкісні вихідні, коли можна було просто лежати на ліжку і нікуди не поспішати. Перші місяці були добрі, він старався, приносив квіти з базару, іноді просто так, не з нагоди. Ми навіть говорили про дітей. Я тоді думала: ось воно, щастя, як його малюють у книжках.
А потім почалось щось дивне, що насправді повинно було мене підштовхнути до думки, де в Рівному лікують від алкоголізму, але хто так робив? Ніхто, я знаю. Він став повертатись пізніше. Каже – затримався, бо машина складна, бо замовник капризний. Але я вже чула запах. І запах був не мастила. Спочатку це було раз на тиждень. Потім два. Потім він почав зникати в п’ятницю і повертатись під вечір суботи. Весь втомлений, з червоними очима, бурчить щось про те, що всі чоловіки так живуть. А я стою біля плити, і думаю: а може, й справді всі? Я сама з Острогу, взагалі в нас хто був випиваючий – ніхто не проходив лікування алкоголізму, Острог – маленьке місто, тому мабуть багато хто боявся показати, що ти алкоголік.
Я намагалась не сваритись. Ну, він же працює важко. Може, й справді треба йому трохи розслабитись. Але ті «трохи» ставали довшими. Він почав пити і вдома. Спочатку пляшку пива перед телевізором. Потім – просто сідав на кухні і наливав.
Я пам’ятаю той день, коли вперше злякалась. Він прийшов зовсім п’яний, голосно гримнув дверима, впустив ключі, кинув куртку на підлогу і пішов у ванну, забувши зняти взуття. Я прибігла за ним – він уже сидів на кришці унітазу, тримався за голову і щось бубонів. Тоді він ще не був агресивний, просто виглядав загубленим, як дитина. Але мені було страшно. Страшно, бо я вже знала – це не просто «перебрав». Тоді я вперше гуглила молитву щоб чоловік не пив. І всю ніч читала… Так, така наївна я тоді була…
Я шукала причини. Чому? Що я зробила не так? Він же був іншим. Та веселим, щирим, світлим. А тепер – темний, мовчазний, злий. Я почала говорити з ним, просити, благати. Він обіцяв. Казав, що кине. Що просто важкий період. Що він сильний. Але кожного разу обіцянки ламались об горло пляшки.
Я тоді вже не спала ночами, читала молитви щоб чоловік не пив. Засинала тільки під ранок, коли він або вже хропів поруч із запахом перегару, або взагалі не приходив. У мене зник апетит, я схудла, перестала фарбуватись, носила одну і ту саму куртку цілий сезон – не тому, що грошей не було, просто руки не піднімались ні на що. Я прокидалась, ішла на роботу, верталась, а вдома мене чекало або порожнє ліжко, або він – чужий, мовчазний, з пляшкою на столі.
Коли він був більш-менш тверезий, я пробувала говорити. Казала, що я поряд, що хочу допомогти, що ми ще можемо повернутись до того, як було. Просила пройти лікування алкоголізму в Рівному. Але він або мовчав, або махав рукою. Казав, що він не алкоголік, просто трохи перебрав. Казав, що все під контролем. Але як може бути під контролем те, що вже живе в людині і керує нею?
Я почала читати в інтернеті, питати в аптекарок, шукати по знайомих. Мені порадили купити краплі від алкоголізму і без відома хворого додавати в їжу, щоб відбити бажання пити. Я купила. Дорогі, але тоді мені було байдуже. Я підсипала їх у суп, у чай, у борщ. Він не знав. Я навіть трошки надіялась. І правда, перші кілька днів він не пив. Я тоді обережно, як по склу босоніж, питала – як почувається, чи все гаразд. Він кивав, казав, що втомився просто.
Але потім – знову. Я прокинулась вночі – а він сидів на кухні, наливав у стопку і ковтав так, ніби вода не заїдаючи. І не було тієї реакції, про яку писали в інструкції. Нічого його не нудило, не трусило, не ламало. Або ж я вже не встигла підлити, або то все не працює, як обіцяють.
Тоді я спробувала таблетки щоб чоловік не пив горілку. Вже казала йому відверто – нащо це, як це діє, що допоможе. Перший раз він наче погодився. Сидів, слухав. Узяв упаковку, сказав – добре, почну з понеділка. Але понеділок настав, а він зник на два дні. Вернувся, навіть не ховаючи того, що пив. Таблетки так і лежали на полиці. Він сказав, що не вірить у ці «бабські штучки», і що якщо буде хотіти – сам кине. Але не хотів.
Я вмовляла його звернутись до центрів лікування алкоголізму. Він відмахувався. Тоді я сама знайшла. У Рівному, на околиці міста, є державна клініка. Туди не треба направлення і там безкоштовне лікування алкоголізму. Там працюють з тими, кого вже не бере нічого. Я довго його просила. Мабуть, кілька тижнів, щодня, потроху, бо знала – якщо натиснути, втече. Зрештою, одного ранку він сам сказав – поїхали. Я тоді подумала: все, не даремно мучилась.
У тому наркодиспансері в Рівному було не дуже. Приміщення старе, запах ліків і ще чогось важкого, важкого на шлунок. Але лікарка була хороша, така сувора, без зайвих слів. Вона сказала, що процес довгий, що буде важко, але є шанс. Ми залишили його там на три тижні. Я приїжджала через день – привозила одяг, сигарети, домашню їжу. Він виглядав погано – блідий, очі порожні. Але говорив, що тримається.
Після виписки був період, коли я дихала знову. Він не пив. Читав книжки, щось писав у зошит, розказував, що змінився. Я тоді навіть готувала його улюблений борщ, співала на кухні – уявляла, що це вже перемога.
А потім… як завжди. Прийшов – запах. Такий тонкий, але знайомий до болю. Він казав – це випадково. Один раз. Я мовчала. Просто мовчала, бо вже не було сили говорити. І наступного разу він навіть не виправдовувався.
Я зрозуміла, що він не хоче лікуватись. Що він не вірить ні в таблетки, ні в краплі, ні в лікарів. І, мабуть, уже не вірить навіть у себе.
Минув, мабуть, місяць після того, як він зірвався після того безкоштовного лікування алкоголізму. Я вже й не просила. Просто мовчала. Жила поряд, ніби з чужою людиною, ніби під одним дахом ми жили не разом, а по черзі. Одного вечора, коли я мила підлогу, він сів на табуретку в кухні і довго мовчав. А потім сказав: «Я хочу спробувати знов, але в іншому місці». Я тільки кивнула. Я вже не вірила словам. Але щось у голосі в нього тоді було таке… інше. Не виправдання, не втома, не злість. А якась тиха рішучість, як у людини, що хоче вибратись.
Ми почали шукати щось нове. Я знову читала про лікування алкоголізму в Рівному відгуки. Більшість приватних клінік були або дорогі, або дуже поверхневі – красиві сайти, обіцянки, а як подивитись відгуки про лікування від алкоголізму, то там лише бізнес. Але одного разу натрапила на клініку з дивною назвою – «Матері проти залежностей». Назва зворушила. Якось по-людськи. Не пафосно, не як завжди «центр здоров’я», а просто і по-справжньому.
Почала читати більше. Це була невеличка приватна клініка, але там працювали ті, хто сам пройшов залежність або мав рідних, які пили. Вони чесно писали, що це довго, важко і боляче. Але що є шанс. І що головне – щоб людина сама хотіла.
Я не тягла його за руку – він теж почитав відгуки про їх лікування від алкоголізму, а потім сам розмовляв з адміністратором.
Лікування тривало майже два місяці. Там не просто давали таблетки – там працювали з головою. Кожен день – групи підтримки, індивідуальні розмови з психологом. Їм не було байдуже. Вони знали, як воно – коли здаєшся, коли не віриш, коли тебе проклинають свої ж. Там його не осуджували, не соромили. Там з ним говорили як з людиною, а не як з хворим.
Перші тижні були важкі. Він дзвонив мені і казав, що хоче втекти. Що не витримує. Що краще б уже як було. Я плакала, але казала: тільки не кидай. Ти ж сам цього хотів. І він залишився. Його вчили жити по-новому. Не уникати проблем, а вирішувати. Не тікати від болю, а говорити про нього. І найважливіше – приймати себе.
Коли він повернувся додому, я вже не чекала дива. Але він не пив. Просто… не пив. Не нервував, коли бачив магазин з алкоголем. Не зникав. Він прибрав із дому всі пляшки, навіть ті, що стояли «для гостей». І почав знову жити. Ми вчилися говорити знову – не як подружжя, а як двоє, які вижили у штормі.
Зараз – уже чотири роки, як він не п’є. Навіть не нюхає. Тому якщо вам потрібне лікування алкоголізму в Рівненській області, залишу тут сайт і телефон «Матерів проти залежностей»:
097) 000-46-71